– Про деякі переломні моменти в житті говорять, що вони поділили життя на "ДО" і "ПІСЛЯ". На каналі "112 Україна" Ви з першого дня. Чи були у Вас прямі ефіри, про які можете сказати те ж саме у відношенні до своєї роботи?

– Мені здається, ми почали з перелому. Коли в лютому 2014 року на Майдані вбивали людей в прямому ефірі,  я не знаю, що може бути переломним. Пам'ятаю, як під час включення Вови Полуєва буквально за його спиною стріляли, і ми це бачили, а він – ні. А коли побачив, вилаявся в ефірі. А ми замість того, щоб сказати, що за спиною стріляють, попросили його не лаятися, тому що прямий ефір. Це був певний шоковий стан. Я досі не можу повірити, що це все відбувалося.

 У роботі на ТВ – важлива грань, щоб не перетягнути всю увагу глядача тільки на себе. Чи складно дотримуватися балансу? Які прийоми для цього використовуєте?

– Річ у тому, що в наших ефірах трохи інша специфіка. Ми працюємо з політиками. І тут основне завдання, не дати їм перетягнути ефір на себе. І дотриматися балансу, щоб прозвучало не тільки те, що політик хоче сказати, але і ще те, про що нам хочеться почути. Ось тут дійсно іноді буває складно. У таких ситуаціях мене завжди рятує гумор. Я не відмовляю собі в задоволенні пожартувати, незважаючи на всю серйозність ефіру.

– Якби у Вас була можливість провести реформи у сфері інформаційної політики країни, що б Ви зробили з ними?

– Думаю, почала б з простого визначення, що ми у країні називаємо інформаційною політикою. Тому що ми якось, посилаючись на свої пострадянські психологічні травми, вирішили, що інформполітика – це звід заборон, який потрібно застосовувати в певному порядку, щоб "усі боялися и не насміхалися". У той час, як у всіх розвинених країнах інформполітика включає в себе безліч глобальних процесів. Захист інформації та авторських прав, розробку інноваційних технологій, ту ж телемедицину – це питання не стільки МОЗ, скільки важлива складова інформполітики держави. А як тільки визначилася з цим, тут же провела б ретельний аудит, щоб зрозуміти, на що йдуть бюджетні кошти. Розумієте, ну не може держава витрачати гроші платників податків на телеканали з нульовим переглядом, і в цей же час не мати ні копійки на ретранслятори на Донбасі.

– А з якими реформами, проведеними останнім часом, Ви в цілому не згодні, і які вважаєте сприятливими?

– А я всі реформи вважаю спочатку сприятливими. У мене тут підхід, як в анекдоті: – Вам не подобаються реформи? – Та ви просто не вмієте їх готувати. Просто не народився ще той політик, який не злякається і скаже, що спочатку буде боляче, а вже потім – приємно, і більше того, готовий буде взяти на себе відповідальність, перш за все, за цей період, коли "боляче". Замість цього ми всюди чуємо, що вже завтра, а краще прямо сьогодні після схвалення реформи, у всіх все буде різко добре. Не буває так. Цим словоблуддям ми самі себе заганяємо в ситуацію, де верхи не можуть, а низи не хочуть.

– Віолетто, як вважаєте, наше суспільство готове до абсолютної правди в ефірі?

– Готове. Але найсумніше, що готове з цією правдою миритися. Мені можна заперечити, звичайно, і сказати: "А як же Революція Гідності? Хіба схожі були люди, що вийшли на Майдан, на готових миритися?" Ні, не схожі. Але наші революції я називаю "тахікардією громадянської позиції". Ми досить довго доводимо себе до крайнього стану, коли вже просто немає сил терпіти, замість того, щоб діяти системно і не спускати дрібниць.

– На Ваш погляд, чи змінює війна українську журналістику? І якщо так, то які це зміни?

– Війна змінює не тільки українську журналістику, а й світову. Зверніть увагу на порядок денний в Давосі, Мюнхені. Всі думають, як боротися з інформаційними фейками, як убезпечити суспільство від неправдивої інформації. Це, з одного боку, добре, коли проти фейків, в основному російських, об'єднується півсвіту. А з іншого – від цих процесів до тотальної цензури – один крок. І дуже важливо його не зробити. Тут вже багато що залежатиме від порядності держави. Буде вона користуватися цими процесами чи ні.

– Як думаєте, у нас у країні люди розрізняють журналістику і PR на телебаченні?

– Дуже добре розрізняють. І віддають перевагу другому.

– Українці швидко забувають негативний досвід, пробачають політикам і продовжують вірити демагогам. Чому?

– Немає усвідомленості. У психології є таке поняття "дисоціація". Це коли думки і переконання можуть віддалятися від їхнього усвідомлення. І тоді в одній голові можуть примиритися дві абсолютно різні точки зору з якого-небудь приводу.

У розвинених країнах є хороші ліки від поганої пам'яті виборця. Це принцип сплати податків. Коли людина зі своєї зарплати - 3 000 євро, додому приносить 1900, решту віддає державі, вона по-іншому вимагає з цієї держави. Вона оплатила внесок на випадок безробіття та божевільний пенсійний внесок, віддала величезні гроші за медичне страхування. З якого дива вона повинна вислуховувати, що там у когось щось не вийшло. Не вийшло? Звільни місце. Людина, в цьому випадку, повноправний учасник процесу, а не вічно в очікуванні від держави якоїсь подачки. А поки у нас для однієї частини населення поняття "сплати податків" буде абсолютно ефемерним, тому як немає розуміння, яка була його зарплата, до того, як з неї вирахували. А інша частина населення буде обходити реальні податкові ставки усілякими схемами, ми не зможемо побудувати з країни здорову державу. І будемо продовжувати голосувати за майстрів художнього слова.

– За останній час, яке висловлювання відомої особистості або, можливо, політика у студії Вас найбільше здивувало?

– У студії не згадаю. Мабуть, перестала дивуватися. А ось що дійсно вразило – це недавній виступ Папи Римського Франциска, в якому він зізнався, що починає і закінчує свій день по-українськи. Його слова про Блаженнішого Любомира Гузара, про українських жінок... це дуже вразило і приємно здивувало.

– І вишенька на торті: смішна ситуація, яка сталася з Вами в ефірі, але яку хотілося б пережити ще раз?

– Не знаю, щодо пережити ще раз. Але зовсім недавно в нас була ситуація, яка не відпускає досі. У гостях "Вечірнього Прайму" був Дмитро Гордон, складалась дуже цікава розмова. Редактор пише, що ось-ось у нас включення Олексія Кучеренка щодо тарифів. Я так і кажу, що з хвилини на хвилину чекаємо включення Кучеренка щодо тарифів. Але Гордон – цікавий співрозмовник, тому спілкування затягується, і я бачу , що ми ніби не зовсім встигаємо включати телефон. Я пишу редакції: "Так що ми включаємо Кучеренка?". На що отримую відповідь: "Кучеренка не буде, він полетів у Сенегал". Ну, я так і кажу Гордону і глядачам, мовляв, Олексій Юрійович не зможе включитися, він полетів у Сенегал, і продовжую з розряду: "зате там тепло", Гордон підхоплює: "везе ж людині". І тут у внутрішньому чаті з'являється повідомлення від шеф-редактора проекту Миколи Терельова, написане великими літерами: "Я більше ніколи не буду жартувати під час ефіру". Як виявилося, "полетів у Сенегал" – це був фігуральний вислів, що означає: "ви профукали свій час на включення". А в цей час Олексій Кучеренко у своєму Фейсбуці пише розгніваний пост про те, що "112 Україна" пообіцяв включити в ефір і мучить очікуванням вже цілу годину. І тут же в коментарях: "Це ще що. Вони тебе тільки що в Сенегал відправили". Загалом, довелося вибачатися, звичайно. Але ми досі виношуємо ідею рубрики "Новини Сенегалу".