112.ua

- Як вибудовується формат мовлення на вашому телеканалі? Чим принципово він відрізняється від інших?

- Насамперед, швидкістю подачі інформації. У цьому він конкурує тільки з Інтернетом:  щойно з'являється повідомлення у стрічці новин або ексклюзив наших журналістів, інформація відразу йде в ефір . Різниця у кілька секунд або хвилин, якщо повідомлення вимагає підтвердження. Але перевага - не тільки у швидкості, а ще й у можливості відразу отримати експертний коментар, бо у студії завжди є гості - політологи, економічні експерти, політики. Вони можуть одразу в бесіді з нами пояснити глядачеві, що сталося, розповісти передісторію і спрогнозувати, чого очікувати. Ми даємо факти, а гості вільні у своїх коментарях до них.

- «112 Україна» - один із перших телеканалів у нашій країні, що створив мережу стрингерів. Складно працювати із включеннями від стрингерів? Траплялися казуси?

- Справді, ми можемо похвалитися розлогою мережею стрингерів - це унікальний досвід. Тільки-но щось відбувається, наш співробітник відразу вирушає на місце подій, щоб включитися в ефір. Якщо раніше це було складно і затратно, то зараз за допомогою Інтернету включення можливе з будь-якої точки земної кулі.

А з приводу казусів ... Зв`язок іноді дає збій. Скажімо, заплановано включення з Конституційного суду. Начебто нічого смішного. Включили  - а журналіст стоїть мовчки і махає мікрофоном, не розуміючи, що він  в ефірі. Був ще кумедніший випадок: ведучий новин передає слово стрингеру, а той розминає мовний апарат словами «сосісошная, сосісошная»- перевіряв так  артикуляцію, і все це - в прямому ефірі. Але це поодинокі випадки, майже завжди вдається професійно оперативно подати з місця подій докладний коментар.

- Чи створюють гості сюрпризи у прямому ефірі?

- Раз було -в ефір потрапив нетверезий народний депутат . Спізнився, прийшов, коли ефір уже тривав, тому гостьові редактори не встигли проконтролювати всі нюанси.

Довелося вести з ним програму, але це було дуже неприємно. Радісні сюрпризи – це коли гості діляться дійсно ексклюзивною інформацією.

- Чи допомагає акторська професія в роботі на ТВ?

- Безумовно. Адже я маю честь ще й працювати в театрі імпровізації «Чорний квадрат». Тут ключове слово «імпровізація» - у багатьох виставах у нас не прописано чітко текст. Слово в слово ми не вимовляємо, не вибудовуємо, як в інших театрах, мізансцени, де крок вліво, крок вправо - розстріл. Часто текст народжується просто під час вистави. Це дуже непросто. Імпровізація -важлива на сцені, потрібна в житті і на телеканалі без неї - не обійтися.

- Ви працюєте без телесуфлера?

- Я працюю два ефіри на день. Удень у форматі «LIVE» я, або моя співведуча Віолетта Трикова подаємо інформацію із суфлера, а потім просимо гостя студії прокоментувати її. Далі розмову ведемо вже від себе.

Увечері я працюю один тиждень з Аллою Щелочевой, другий - з Ганною Степанець. У дівчат у студії один гість, у мене в іншій студії - два. Це проекти «Чиста політика» і «Воєнний щоденник». Там у мене немає ні суфлерів, ні іншої підказки - тільки візаві.

- Що, на ваш погляд, складніше - театр чи ТБ?

- Різниця в тому, що в театрі є живий глядач - ти одразу чуєш його реакцію. Подобається глядачеві, не подобається - ти розумієш і відчуваєш його настрій. На телебаченні складно зі зворотньою реакцією: можна судити тільки з повідомлень, які надсилають по роботі, зі слів колег, від глядачів, які пишуть в соціальних мережах. А що складніше - важко сказати, головне - отримувати задоволення від того, що робиш.

- Як ви ставитеся до зауважень колег?

- Добре ставлюся до конструктивної критики, намагаюся почути і зробити висновки.

- Ви відчуваєте себе популярним? Обличчям «112 Україна»?

- Часто просять сфотографуватися разом. Можуть підійти на вулиці й подякувати. Це приємно вдвічі. А ось з приводу особи «112 Україна» - я гордий, може, я зараз трохи похизуюся, але перші слова, що пролунали в прямому ефірі, були моїми.

Я прийшов на «112 Україна», коли його ще, по суті, не існувало. Не було студій, кабінетів, гримували просто-таки в коридорі. На моїх очах його будували, підбиралася команда, обмірковували проекти, знімали перший промо. Пишаюся, що працюю на «112» з моменту його заснування і до сьогодні.

- Чи дивитеся ви інші канали?

- Я дуже рідко дивлюся телевізор. Отримую інформацію завдяки нашому телеканалові, а якщо мені хочеться подивитися щось розважальне, послуговуюся Інтернетом.

- Ваша дружина теж акторка, ведуча, чи не перетворюється сімейне життя на суцільне шоу?

- Ми, на жаль, рідко бачимося. А через те, що вона працює не в інформаційному полі, іноді ввечері просить, щоб я розповів, що в країні відбувається (усміхається), але мені вже хочеться спати. Тому краще помовчати (сміється). Це не свідчить про те, що я не люблю свою сім’ю - я їх надзвичайно люблю, але часом тиша просто необхідна, відпочинок на рівні релаксації, навіть якоїсь медитації.

- Спілкування з дітьми - найкращий відпочинок. Скільки років вашій доньці?

- Шість, цього року вже йтиме у школу. Оскільки у мене два ефіри на день, залишається не так багато й часу для спілкування: буквально півгодини вранці, годину ввечері, і, безумовно, вихідні, які я проводжу в родині.

- Ваше дитинство пройшло у Києві?

- Частково. Моя сім'я мандрувала по всьому Радянському Союзу, бо тато в мене підводник. Народився я в Таллінні, до другого класу жив на Кольському півострові, під Мурманськом, а потім батька перевели у Київ. Перша фраза, яку я вивчив українською - «кава з молоком», я її побачив у ресторанному меню. Я не знав, що це означає, але попросив маму замовити - аж надто красиво звучало: «кава з молоком» (усміхається). Зараз я вільно розмовляю українською мовою, ліпше від декого з корінних киян. Попри те, що народився в Естонії та жив у Росії - вважаю себе українцем і патріотом.