Детектор Медіа

Родина переселенців із Донецька, яка заснувала ферму в Мирнограді; власниця міні-ательє в Бахмуті, яка переселилася з Горлівки; волонтери-урбаністи зі Слов’янська – це лише кілька героїв циклу сюжетів про підприємцівта громадських активістівДонеччини та Луганщини "Близький Схід", якіз середини січня двічі на тиждень виходять на телеканалі "112 Україна". Цикл сюжетів є спільною ініціативою"112 Україна" та UCBIII – проекту "Зміцнення громадської довіри", який фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

Про передумовистворення проекту, робочий цейтнот новинарів та залучення грантових коштів приватними телеканалами "Детектор медіа" поговорив із керівником служби новин "112 Україна" Іриною Малихіною. Ірина – добре відомийу телевізійних колах професіонал, хоча й нечасто виступає на публіці або дає інтерв’ю: закінчивши в 1994 році Інститут журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, вона пройшла шлях від репортера до шеф-редактора, працюючи на "Першому національному", "1+1", "Інтері", СТБ, "Україні", а також у київському бюро Reuters. Службу новин "112 Україна" вона очолила в липні 2014 року.

– Ірино, "Близький Схід" – це цікавий проект. Мене зворушила його ідея:показати напозитивних прикладахневеликих підприємців зі східного регіону, що на Донбасі може продовжуватися нормальне життя, що ніхто не ставить хрест на тамтешніх людях…

– Ми вже чотири роки знімаємо війну. Зазвичай наші воєнкориготують сюжети про людей на передовій. І це правильно: я переконана, що ніхто не має забувати про військові дії, які в нас тривають. Але при тому глядачі не повинні думати, що на Сході є лише суцільна руїна. Там живуть такі самі українці, як і ми. Журналісти, які їхали знімати сюжети для "Близького Сходу", запитували: "Що ми маємо показати?Ці люди займаються звичайним бізнесом, як і жителі будь-якого містечка України". Але крім них самих варто показати ще й середовище, в якому вони це роблять. Ці люди живутьв кількох десятках кілометрів від війни, інколи буквально в "сірій" зоні і при цьому все одно не кидаютьсвій край, не виїжджають: вони навчаються на курсах підприємців подаються на гранти, пишуть бізнес-плани і будують своє майбутнє. Для мене в цьому є навіть нотка героїзму–якщо ці люди залишаються, то нормальне життя рано чи пізно туди повернеться. І вони, можливо, стануть для когось прикладом.

Телевізійні новини – часто суцільний набір нещасних випадків і політичних скандалів. Ми намагаємося шукати добре та світле в нашому житті, але інколи на це банально бракує ресурсу.І коли потрібно обиратиміж подією, яка трапилася зараз, і душевною людською історією, то, звичайно, ми поїдемо на подію.Тому "Близький Схід" – це справжня віддушина для всіх, хто працює над проектом.

– Хто виступив ініціатором створення "Близького Сходу" – ви чи USAID?

– Фактично це був момент співпадіння. USAID, досліджуючи влітку в рамках проекту UCBIII інформаційні уподобання населення у східних та південних областяхз’ясували, що серед найпопулярніших джерел інформації там – телеканал"112 Україна" та портал 112.ua.Тоді ж, влітку,представники USAIDприїхали до нас знайомитися, ми провели екскурсію, показали, хто ми і як працюємо. А восени вони нам написали: "У нас є такийгрант, чи не хочете ви взяти в ньому участь?" Було кілька форматів на вибір, і ми обрали цей – спеціальні репортажі в новинах. Написали заявку, відправили, затвердили і почали працювати.

Задіяніу проекті журналісти й операторине поєднують зйомки цих сюжетів з поточними редакційними завданнями. В ці відрядження ми навіть LiveUїм не даємо: вони їдуть і знімають story, а не news)

Крім цифртелепанелі, які приходять до нас як зворотній зв'язок від глядачів, для мене завжди дуже показовою є перша реакція ефірної апаратної. Люди, які працюють на телебаченні, особливо в новинах,як правило, трохи такі на показциніки, це захисна реакція психіки, профдеформація. І якщо вони емоційно реагують на якийсь сюжет, то для мене це хороший знак. І от на цих сюжетах є така жива реакція. Я дуже сподіваюся, що така реакція є і в глядачів, які їх дивляться. Принаймні, коментарів під цими сюжетами на порталі 112.ua і в YouTube багато і вони різні.

Детектор Медіа

– Ваші герої – це жителі тільки неокупованих територій?

– Так. На жаль, після історії з полоном нашої знімальної групи влітку 2014 року і подібних історій з колегами ми не можемо ризикувати і не відправляємо групи на окуповані території. Ми отримуємо матеріали звідти, співпрацюючи з "Громадське. Донбас" та Радіо Свобода, в яких є місцеві стрингери.

– Як ви шукаєте героїв для сюжетів?

– Моніторимо інші ЗМІ: в них бувають згадки про потрібних нам людей. Розіслали листи в Донецьку і Луганську військово-цивільні адміністрації, та міжнародні організації й національні агентства, які займаються гуманітарними проектами на Донбасі, маємо зворотній зв'язок. Окремих героїв пропонує USAID, це їхні грантери.

– Чи в журналістів, які працюють над сюжетами "Близького Сходу", є коріння в цьому регіоні?

– Зі сходом у проекті пов'язаний його продюсер Тарас Москалюк. Він родом із Донецька, багато років працював там власкором різних телеканалів. І він добре розуміє специфіку та може одразу підказати журналістам родзинки місцевих локацій.

– Коли телеканал анонсував запуск проекту, то спочатку в прес-релізі було написано, що сюжети виходитимуть по середах і суботах. Але вже з другого тижня показу випуски, які планувалися по середах, були перенесені на вівторки. Чому?

– Перенесли на вівторок, тому що середа в нас – складний день за битвою рейтингів: на конкуруючих каналах є програми, куди перетікає аудиторія.А хочеться, щоб сюжети "Близького Сходу" побачили якомога більше глядачів.

– Сюжети "Близького Сходу" виходять в рамках випусків новин чи одразу після них?

– Це спеціальні репортажі в рамках випусків новин хронометражем до шести хвилин.

– Скільки загалом сюжетів ви плануєте зняти? І скільки з них уже зняли?

– Це записано в контракті: ми маємо зняти 48 сюжетів за півроку.На цей момент знято 16 сюжетів.

– Скільки ваших журналістів задіяні в цьому проекті?

– Четверо: спеціальні кореспонденти Тетяна Наконечна, Богдан Піленко, Євгеній Куруленко і кореспондент Дарина Шпортко. Журналісти їздять у відрядження на 10 днів, знімають по чотири історії. Це для них досить незвичні умови на фоні нашої вічної інформаційної гонитви, коли протягом дня в однієї людини може бути кілька зйомок на різні теми. Використовують квадрокоптер та "приблуду" – так на нашому сленгу називається GoPro-камера, яку чіпляють на штатив, і один оператор може знімати інтерв’ю в двох різних крупностях. Згадали, як творчо працювати з інтершумом).

Детектор Медіа

– У кінці свого проекту ви теж плануєте випустити документальний фільм. Туди увійдуть усі 48 сюжетів?

– Ні. Ми оберемо з них шість-вісім найцікавіших історій і знімемо їх у розвитку: що змінилося за півроку в житті цих людей? Я дуже сподіваюся, що цей підсумок проекту буде позитивним)

– Яка сума гранту на створення "Близького Сходу"?

– Вона порівняно невелика. Це, фактично, витрати на виробництво.

– У 2014 роцівже було видно, як збільшується притік грантових коштів в Україну, але тоді всі мої колеги з великих комерційних ЗМІ говорили, що в них немає шансів отримати жоден грант: грантодавціна той час не хотіли фінансувати компанії, які належать приватним особам. Останнім часом ситуація змінилася – я думаю, через те, що донори побачили, що великі приватні мовники – це дуже впливові канали комунікацій. Вони співробітничають, зокрема, не тільки з вами, а й з "1+1 медіа" (на телеканалі "1+1" виходить реаліті-шоу "Громада на мільйон" про об’єднані територіальні громади (фінансується USAID через фонд WNISEF), нещодавно в рамках ТСН вийшов цикл сюжетів "Мер під прикриттям" (WNISEF).

– Очевидно, вони переконалися, що такі вкладення мають більшу віддачу, бо телебачення утримує першість серед джерел інформації.А лідери – в тому числі й нішеві, як-от "112 Україна" серед інформаційних телеканалів – виробляють якісний контент.

– Як ви думаєте, в комерційних медіа буде ставати більше грантових проектів чи це все одно разові, точкові історії?

– Я дуже сподіваюся, що для нас "Близький Схід" не буде разовою історією, а стане стартовим для подальшої співпраці з USAID та, можливо, іншими донорами. Вважаю, що це хороша тенденція.Якщо журналіст сяде, сформулює грантову заявку, сам її напише – це теж хороший досвід, який може стати в нагоді всім, хто бере участь у цьому процесі.

– Ви створили громадську організацію?

– Ні. Ми подаємо заявки від каналу.

– Кілька місяців тому генпродюсер "112 Україна"Сергій Логунов розповідав мені, що на вашому каналі виходять 18 випусків новин на день. І при цьому в новинах працюють лише 18 журналістів (загалом чисельність співробітників на каналі – близько 450 осіб. – ДМ)...

– Так. І вони працюють не тільки на випуски новин, а й для всього мовлення 112, а це в середньому 18 годин прямого ефіру щодоби. Це для мене теж було новим професійним досвідом. Я прийшла на канал у липні 2014 року. Тут уже була служба новин. Але вона являла собою окрему редакцію, яка сиділа на окремому поверсі, і робила тільки випуски новин. Тоді журналісти на каналі поділялися на стрингерів, які працювали для Live,і новинарів. Переді мною поставили завдання, по-перше, збільшити кількість випусків новин до щогодинних, а по-друге, об’єднати дві редакції, щоб люди працювали на весь ефір.

Якраз перед тим наші журналісти пройшли тренінг від Internews – його читалиОлександр МакаренкойІгор Куляс– де їм заклали базові стандарти й навички: для багатьох це була перша робота в журналістиці.А потім ми сказали: хто стрімив – будете вчитися писати сюжети; хто писав сюжети – будете вчитися стрімити. Тепер вони вміють набагато більше, і не перестають вчитися.

– Служба новин – це не тільки журналісти, а ще й редактори та інші спеціалісти. Скільки загалом людей у вашому підпорядкуванні?

– Служба новин разом зі мною – 60 людей. Це випускові та другі редактори, аналітики, міжнародники, журналісти.

– Як у вас вибудувано виробництво новин для ефіру та інтернету?

– Ми – ефірники. А інтернетом займається команда сайту 112.uа. Ми цілодобово на зв’язку з його шеф-редактором Віталієм Рабіновичем. Наприклад, "Близький Схід" запущений одночасно в ефірійна сайті та в соцмережах, ми чітко розуміємо спільні задачі.

– Яка у вас норма виробітку для кожного журналіста – скільки сюжетів на місяць, на тиждень?

– Такого немає. Коли людина виїжджає на зйомку, їй, як правило ставлять кілька завдань: з цієї події включатися, зловити спікерів, бажано на ексклюзив)) потім злитивідео, з якогоредактори зроблять короткі формидля найближчихвипусків новин і потім журналіст приїжджає в редакцію робити, якщо треба, підсумковий сюжет. Бувають події, на яких доводиться практично безперервно працювати більше, ніж зазвичай.При всьому цьому ми намагаємося людей берегти, розуміючи, яке в них навантаження порівняно з іншими каналами. Якщо трапляються перепрацювання, даємо додатковий вихідний.

Детектор Медіа

– Яка у вас система заохочення журналістів? Штрафи, премії?

– До штрафів вдаємося за якісь суттєвіпомилки чи порушення трудовоїдисципліни, але на моїй пам’яті це поодиноківипадки. А премії є. За роботу в особливо екстремальних умовах. Скажімо, знімальна група потрапляє під обстріл чи три доби поспіль включається з-під артскладів, які вибухають. Обидва приклади, до речі, про нашого спецкора Євгенія Куруленка. Також обираємо "сюжет місяця" –один найкращий матеріал з регіонів та один – від київської редакції. Оцінюють редактори, переможців – журналістів та операторів – заохочуємо.Є й інша мотивація. З кращих репортерів виростають і спецкори, і редактори.

– Чи стає зараз більше жінок – військових кореспонденток чи жінок, які виїжджають на небезпечні події?

–На "112 Україна"з чотирьох воєнкорів половина – жінки. На інших телеканалах – подібна ситуація.Журналістика – це одна з найбільш гендернозбалансованих професій. Але людина має бути готова до роботи в екстремальних ситуаціях, передовсім, психологічно.

– Мені розповідали, як влаштований ринок телевізійних режисерів: вони працюють тиждень через тиждень і в них прийнято підробляти на інших каналах. Чи є таке вжурналістів-новинарів?

– Ні.Журналісти – такі самі обличчя телеканалу, як і ведучі, тому можуть мати хіба що внутрішнє сумісництво – наприклад, працювати журналістом і редактором. Або писати для нашого сайту. Вся інша творчість – не повинна стосуватися інформаційного телебачення. Підробіток на інших телеканалах повністю заборонений і для редакторів. Конкуренція посилюється, умови професійного ринку стають жорсткіші.

Хоча я сама 8 років тому,працюючи редактором, певний час суміщала роботу в новинах на Першому національному і СТБ. Різні були часи – колись уньюзрумах і палити можна було. Кришили булками на клавіатуру і смалилицигарки.(сміється. – ДМ). Змінюються часи і ми разом із ними – і це правильно.

– Якщо продовжити тему порівняння роботи зараз і раніше: ваші журналісти – багатофункціональні, вони і знімають, і монтують.У 1998 році, коли ви працювали в Reuters, там почали запроваджувати систему багатофункціональних журналістів. Це той самий підхід?

– Той самий. Єдине, що на українських телеканалах не вдалося реалізувати попри неодноразові спроби менеджерів – щоб журналіст міг не лише знімати-монтувати, а ще й був би водієм). Стрингери в усьому світі так і працюють. А отз точки зору логістики великої інформаційної служби, мабуть, вигідніше, щоб авто з водієм обслуговувало кілька знімальних груп.

Взагалі, якщо в журналіста єсмартфон та інтернет, він уже зробить свою роботу. От приклад нашої колеги Юлії Мендель.Зараз вона працює у представництві Світового банку в Україні. Але колись ми шукали, хто б міг повключатися з візиту президента у США, а Юля саме була там на якомусь стажуванні. Уявіть собі: навколо оператори з телекамерами на штативах – і тут така Юля зі смартфономна селфі-палиці, включалася, стрімила – і зміст, і якість картинки та звуку – все було чудово.

– Чи можна сказати, що за останні 20 років робота новинного журналіста ускладнилася, ураховуючи, що тепер він має бути мультифункціональним, і що посилилася конкуренція за увагу аудиторії?

– Технологічно наша робота, навпаки, спростилася. Всі новації полегшують доступ до інформації і процес її передачі. Уже ніхто не ходить у бібліотеку Вернадського погортати підшивки. Але з’явилися інші виклики, з якими ми працюємо: мова про верифікацію контенту. Технології спрощують і продукування фейків – саме їх я вважаю найбільшою загрозою для інформаційної журналістики.

– У деяких редакціях буває окрема людина, яка відповідає за перевірку фактів. Чи є у вас подібна практика?

– Ні. У нас за перевірку фактів відповідають самі журналісти й редактори, в допомогу – аналітики.

Ми ретельно стежимо за дотриманням стандартів. До речі, мотивуючими для нас є моніторинги "Детектора медіа".Зазвичай ви пишете: "Новини на “112Україна” залишилися чистими". Дуже рідко фіксуєте порушення, до яких відносите і самопіар. Як правило, це новини, які стосуються нашого телеканалу – наприклад, як було з Нацрадою. Але ми не зловживаємо цим у порівнянні з іншими.

– Що ви відчуваєте, коли читаєте результати чергового дослідження, яке показує, що українці мало довіряють ЗМІ чи стали довіряти ще менше?

– Інколи жартуємо між собою: "Хто ми такі? Продавці повітря". Робимо новини. А наступного дня будуть інші новини. Все забувається. Але у нас є доступ до перших осіб, до першоджерел. У нас є можливість бути присутніми при історичних подіях, фіксувати та осмислювати їх. Щодо глядачів, то вони, з одного боку, критикують. А з іншого – все одно дивляться. Звісно, все так чи інакше переплітатиметься з блогерством і громадянською журналістикою. Але я не думаю, що станеться катастрофаі всі ЗМІ враз стануть незатребуваними.На Заході, за тамтешніми дослідженнями ринку, відчутне повернення до традиційних медіа, де існує перевірка фактажу, відповідальність редакцій.

– Я бачила дуже показове українське дослідження на цю тему. Там було сказано, що інформацію про політичні події з загальноукраїнських телеканалів дізнаються 86% жителів країни, тоді як довіряють їй лише 42%. Навіщо їх так багато дивитися, якщо до них немає довіри?

– Це, мабуть, якась форма мазохізму (сміється. – ДМ). Або те саме стосується людей, які кажуть: "У мене вдома навіть телевізора немає, я його не дивлюся". Та дивляться вони його тільки в інтернеті. Телебачення все одно так чи інакше залишається потужним джерелом інформації. Хоча для молоді – його вплив однозначно слабшає.

Джерело: Детектор Медіа