112.ua

─ Який ваш шлях у журналістиці? Німецька преса, радіо, телеканал "112 Україна" ─ де який досвід отримали? Чим українська журналістика відрізняється від західної?

─ Ніколи не думала, що буду журналістом. Завжди любила історію та іноземні мови, тому спеціальність "міжнародні відносини" здалася мені близькою. Магістерську роботу про інститути громадянського суспільства Німеччини писала у Берліні, при цьому часто їздила до Києва. І ось приятелі з газети діаспори попросили записати у Києві інтерв'ю. Потім ще раз, і ще. Врешті займатися цим мені стало значно цікавіше, ніж писати наукову роботу. Ні, я її, звичайно, дописала і захистила на відмінно, але професійний шлях було обрано. І обрано правильно. Потім були Київське державне ТБ, розмовне радіо "Голос столиці" і "112 Україна".

Мені не раз доводилося чути від авторитетних "майстрів слова", що справжній журналіст-інформаційник не повинен коментувати те, що повідомляє. Він повинен лише передавати факти. А справа глядача ─ самому аналізувати і трактувати інформацію. Причому найдивніше, що це подавалося як передове надбання західної журналістики. У результаті приціл на аналітику змінився прицілом на бездумний фотографічний репортаж.

Найсумніша відмінність української журналістики від західної ─ сервільність: внутрішній редактор деяких наших журналістів часто-густо догідливо випереджає вказівки керівництва, обходить гострі питання, згладжує кути і прогинає хребет раніше, ніж його про це попросять.

При цьому західний журналіст так само, як і український, може бути найманим телекілером і рупором олігарха, але тамтешній глядач помітить це значно пізніше, ніж у випадку з нашим братом. Якщо взагалі помітить. Тому що - професіоналізм. Причому високий.

─ Від радіо до телеефіру ─ вас не злякала зміна спеціалізації? Що було найскладнішим?

Розумієте, журналіст ─ це завжди артист. Артист у тому сенсі, що людина мистецько, а головне ─ з любов'ю (!) робить свою справу. Ось бере інтерв'ю у вчителя ─ і розмовляє з ним як учитель. А потім сідає в ефір з дипломатом ─ і він уже трохи дипломат. Як є довіра ─ людина розповість усе. На радіо це трохи простіше, тому що немає страшної камери. Але ось що набагато складніше ─ так це заслужити увагу слухача. Оскільки інструмент у тебе один ─ голос. На ТБ розмаїття інструментарію ─ і вербального, і невербального. Тож тут все залежить від твоєї майстерності і від того, наскільки ти любиш те, що робиш.

─ Чи часто траплялися неформатні обставини, коли гості починали говорити щось зовсім недоречне. Як ви виходили з такої ситуації?

─ Так, гості часто ухиляються від питань. Особливо депутати. Вони хочуть подобатися і кажуть те, що від них очікують почути. Іноді приходять з вивченим текстом, який відтворюють незалежно від заданого питання. Але буває, що й завченого немає. Колись єдине, що відповів мені гість, було: "Так, так! Абсолютно погоджуюся!".Ще той був ефір.

─ Доводилося чути, що телебачення ─ особливо сучасне, технологічне висмоктує з ведучих усю енергію. Ви це відчуваєте? Хто вас підживлює?

─ Усе у світі має енергетичний аспект ─ від людини з його нервовою тканиною до існування Всесвіту з її фізичними законами.

Чому нам приємно дивитися на вогонь або водоспад? Бо у наших земних умовах це максимальне виділення енергії. Це я до чого? А до того, що, звичайно, телебачення ─ це величезна віддача енергії, але якщо цього не буде ─ глядача не буде. А відновлює енергію її вічне і незнищенне джерело ─ любов. У мене вона є.

─ Чи відчуваєте ви себе популярною? Чи спілкуєтеся зі своїм глядачем? Чи багато часу проводите у соціальних мережах?

─ Ну, що таке популярність? Не знаю ... У всякому разі, думати про неї і до неї прагнути щонайменше безглуздо. Мені набагато цікавіші харизматичні люди, ніж попсово-популярні ВІПи.

Що стосується соцмереж ─ знаєте, як півень сокоритьнад знайденим зернятком, так і людині властиво кудахкати над тим, що він зробив, зрозумів, чого досяг. Хтось це робить у ФБ, хтось пише книжки, хтось про це говорить з екрана. Ось я зараз намагаюся зосередитися на останньому.

─ Яким ви бачите свій подальший шлях у професії? Є бажання працювати поза політикою?

Політика, насправді, ─ це життя кожного. Ми можемо про це не думати і не брати активної участі, але все одно виявимося її пасивної частиною.

У будь-якому разі, є бажання пізнавати світ. І журналістика ─ чудова для цього можливість. Бо  отримання інформації,  аналіз цієї інформації та висновки з неї ─ необхідна умова виживання, а головне - розвитку. Відчути, дізнатися, зрозуміти і зробити висновок ─ це можна назвати розвитком людської душі, а можна назвати журналістикою. І саме таким я бачу свій шлях.

Народилася 23 квітня 1982 року в Києві. Батько - інженер, мати - викладач російської мови та літератури. Міжнародник за освітою. Свій шлях у медіа розпочала у Німеччині. Під час роботи над магістерською почала писати про українську політику для німецької преси. Згодом була ведучою новин на телеканалі УТ-1, працювала на радіо "Голос столиці". Своїм головним досягненням вважає свого чоловіка, колекціонує позитивні емоції.

ДЖЕРЕЛО: Публічні люди