112.ua

Ви стали лауреатом ХХІ загальнонаціональної премії "Людина року-2016" в номінації "Телевізійний журналіст року". На вашу думку, чому Вас номінували?

– Мені здається, що це оцінка роботи нашої команди. Мені дуже приємно, що оцінили роботу всього колективу, тому що за кожним ведучим стоїть команда, в моєму випадку – це "112 Україна", якою я справді пишаюсь.

Яка вона, команда "112 Україна"?

– Вона – велика, і це дуже приємно.  Є багато людей, які працюють із самого заснування каналу. Точка відліку для нас – це перший ефір, що відбувся 28 листопада 2013-го, але не всі знають, що робота була й перед тим.  Ми приходили у приміщення каналу, де ще нічого не було, де цілі поверхи були в плівці, нам все показували і влаштовували екскурсії. Багато людей залишилось з того часу, але штат збільшувався.  Тепер у команді "112 Україна" нас приблизно 500 людей. Це і  редакція сайту, і журналісти, і редактори, гримери, ведучі, режисери і т.д. І вся ця команда, як мені здається, отримує задоволення від роботи. Безумовно, іноді буває потреба працювати понаднормово, але в нас надзвичайно позитивна атмосфера на каналі. 

Як Ви стали ведучим "112 Україна"?

– Я працював на  радіо, і один з ефірів був присвячений телебаченню. Моїм гостем був режисер Сергій Неретін. Ефір видався дуже цікавим, ми потоваришували, знайшли потім один одного на Фейсбуці.  А згодом він написав мені, що зараз в розробці інноваційний канал. І запропонував себе спробувати.  Мене просто закохали в ідею "112 Україна", і тепер цей канал впевнено крокує телевізійним простором нашої країни.

Який ефір був найскладнішим для Вас?

– Це, скоріше, були не складні, а хвилюючі ефіри. У денному слоті – зокрема, ефір із Юлією Тимошенко – вона знаний і досвідчений політик. А другим таким ефіром було інтерв’ю з Надією Савченко.

Які є мінуси у вашій роботі?

– Мінуси є в кожній роботі. В моїй, зокрема,  те, що дитина частіше бачить мене на екрані, ніж у житті. Зранку я намагаюсь з донькою поснідати та відвести в школу, але, коли я повертаюсь додому – вона вже спить. Буває таке, що цілує тата просто в телевізор, перед тим, як лягати спати. Окрім того, щоденний грим, трохи псується зір.

Яка специфіка роботи ведучих Студії live та "Вечірнього прайму"? Чи є різниця?

– Головна різниця між ефірами – це гості. Вдень – політологи, політтехнологи, експерти, економісти, волонтери, а ввечері – депутати, міністри.

112.ua

Розкажіть про редакційну політику телеканалу? Яка вона?

– Вона – об’єктивна. В нашому ефірі лунають різні думки. Матеріал ми даємо нейтрально. Наприклад, коли у нас в студії гість, який представляє ту чи політичну силу, ми намагаємося дати на противагу йому ще й іншу думку.  Або в цій же студії, або телефоном вивести депутата від іншої політичної сили, щоб був баланс думок. Без цього – ніяк.  

В Україні  багато новинних телеканалів . Розкажіть, чим концептуально вирізняється "112 Україна"?  

– Наш телеканал вирізняє, передусім, швидкість подачі інформації.  У цьому ми не конкуруємо з іншими мовниками, а конкуруємо з інтернетом. Ще, як мені здається, наша відмінність від інших –в неупередженості. Мені не кажуть когось критикувати або, навпаки, хвалити в ефірі. Я за це дуже вдячний і дуже цим пишаюсь.

Кого б Ви хотіли запросити до себе на інтерв’ю?

– Я б із задоволенням зустрівся  з Бараком Обамою. Людина, яка керувала країною протягом двох термінів. Він настільки харизматичний та привабливий як політик, однак цікавий не тільки у цій ролі. Пам’ятаєте його виступи як коміка, вже коли він був президентом? 

Чим Вам запам’ятався 2016 рік?

– Цього року відбулася велика кількість важливих для нашої країни подій: публікація електронних декларацій чиновників та депутатів, перемога Джамали на Євробаченні, звільнення Савченко, націоналізація "ПриватБанку". Але, на жаль, були і трагічні події: вбивство Павла Шеремета.

Сьогодні Ви номінант премії "Людина року". Про яку нагороду Ви ще мрієте?

– Існує багато визначних премій – Нобелівська, "Оскар", "Телетріумф", "Київська Пектораль".

– Василю, Ви отримали освіту, що ніяк не пов’язана ані з акторською діяльністю, ані з телебаченням.  Ви – магістр фінансів і бакалавр права. Що змусило настільки кардинально змінити свою діяльність?

– У моєму випадку – була мрія, і була сувора реальність. Я з дитинства хотів бути актором, телеведучим, але реальність казала – треба заробляти гроші, треба ставати юристом, економістом. Тоді це були вкрай модні напрямки. Я не працював за фахом. Батько, якому я неймовірно  вдячний, і який дав мені ці освіти, вважав, що забезпечує свого сина майбутнім, роботою,  статками. Не шкодую, що отримав таку освіту.  

Ви народились у Таллінні, а як опинились в Києві?

– Мій батько в минулому – військовий. А раніше військових регулярно направляли в різні міста. Батько проходив службу в Таллінні, де я народився, а потім його перевели в Київ. 

Випадку є місце в вашому житті, чи ваше життя – це послідовність закономірностей?

– Певне, що є місце і для випадку, і для закономірності. Адже не можна покладатися тільки на випадковості. 

Як розпочаласяВаша співпраця із Театром "Чорний квадрат"?

– Я закінчив університет, почав працювати на телебаченні, і одна з моїх колег якось порадила піти на екзамени в Театр "Чорний квадрат". А там, якщо ти вступив – заняття відбуваються тричі на тиждень по три години. Я пішов на іспит і відтоді залишився у театрі. З головою занурився у це все. Це дуже затягує. Через нашу студію пройшла велика кількість людей. Багато з них досягли успіху.    

– Яка роль Ваша улюблена і про яку роль Ви мрієте? Чи робота ведучого не заважає творчій кар’єрі?

– Моя улюблена вистава на  сьогодні – "Ліфчик онлайн". В березні ми поїдемо туром по всій Україні. Наші вистави дуже показові в тому сенсі, що в певний момент кожен може впізнати в героях самого себе, а це не може залишити байдужим жодного глядача.  

Актор грає певний характер, вживається у роль, і на сцені глядач бачить певний образ, а не Василя Голованова? А як ведучий, Ви когось граєте чи ні?

– Ні, не доводиться нікого грати.Іноді виникає потреба стримувати себе в ефірі, адже часом хочеться трохи пожартувати. Я можу собі дозволити це  тільки в рамках прийнятного. У "Вечірньому праймі" я такий самий, як і в житті, але серйозніший. В житті намагаюся більше посміхатись і робити так, щоб інші теж частіше посміхалися. А в ефірі все ж таки  йдеться про серйозні речі, про долі людей та країни. 

Джерело: "Сегодня"